Одними з найнебезпечніших хвороб, що можуть уражувати пшеницю, ячмінь, жито, овес є сажкові хвороби (тверда, летюча, стеблова, карликова, індійська). Через зміну клімату спостерігається тенденція до збільшення відсотка ураженості зернових сажками. Це пов’язано із сприятливими погодними умовами для розвитку патогенів, наприклад, посушлива та холодна осінь сприяє зараженню у ґрунті насіння озимої пшениці твердою сажкою. Другий фактор збільшення відсотка поширеності цих хвороб є низька якість обробки насіння фунгіцидними протруйниками перед посівом, використання дешевих аналогів препаратів, що призводить до неякісного проникнення препарату у зернівку. Також розповсюдженню сажок сприяє недотримання сівозміни, вирощування зернових колосових по стерньових попередниках.

Хвороби викликають значні втрати врожаю, погіршують якість насіннєвої та продовольчої продукції. Шкодочинність сажкових захворювань зумовлюється як відкритим недобором урожаю, в результаті утворенням спорової маси замість зерна в колосі, так і прихованим – зрідженням посівів, внаслідок відмирання заражених рослин. Недобір урожаю від хвороби сягає 15-20%, а за масового ураження – 40%.

Особливість біології патогенів полягає в тому, що інфекція не проявляється до колосіння злаків, і, як наслідок, хворі рослини до цієї фази не відрізняються від здорових – інфекція розвивається приховано.

Індійська сажка (збудник Tilletia indica Mitra) належить до переліку карантинних організмів, відсутніх в Україні. Симптоми захворювання найчастіше проявляються в період цвітіння, коли відбуваються зміни температури і вологості повітря. Переважно уражується зародкова частина чи борозенка зерна. Шкодочинність хвороби полягає у зниженні продуктивності (зменшення довжини колоса та кількості зерен у ньому) заражених рослин на 10-20%, схожості та маси зерен. За сильного пошкодження насіння погіршуються товарні, хлібопекарські та біохімічні якості зерна (борошно темнішає, зерно набуває характерного запаху гнилої риби, зменшується вміст лізину, цукру, крохмалю, тіаміну та інших речовин).

Поширенню твердої сажки (збудники Tilletia caries (DC.) Tul.) сприяють пізні строки сівби. Симптоми захворювання стають помітними на початку молочної стиглості зерна. Уражений колос дещо сплющений, інтенсивно зелений із синюватим відтінком, колоски неприродно розпушені, лусочки розсунуті під дією спор гриба. При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата, оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця. У фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо, а не згинається під своєю вагою. Замість зерна, в ньому утворюються мішечки, запов­нені чорною масою спор. Під час збирання, обмолоту, очи­щення зерна спори розпорошуються та потрапляють на зерно й ґрунт.

 

За симптомами прояву карликова сажка (збудник Tilletia controversa Kuehn.) дуже схожа із твердою. Інфіковані рослини дуже кущаться, утворюючи до 30 і більше стебел, а також проявляють симптоми карликовості. Уражений колос щільніший, уко­рочений. Колоски розростаються, збільшується кількість насінин у одному колосі, замість зерна формуються теліоспори кулястої форми.

Летюча  сажка (збудник Ustilago tritici (Pers.)) особливо великої шкоди завдає посівам ячменю. Хвороба проявляється під час виколошування рослин. Внаслідок ураження в пшениці та ячменю майже всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються на рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. До часу цвітіння зернових ці спори розпорошуються, залишаючи порожній чорнуватий прямостоячий колосовий стрижень. Уражені ле­тючою сажкою колоски з’являються раніше від здорових.

Стеблова сажка (збудник Urocystis tritici). Хвороба виявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опуклих смуг. З часом ці смуги набувають свинцево-синього кольору. У місцях уражень епідерміс розтріскується, й назовні виступає темна маса спор, які легко розпорошу­ються. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин.

Джерело інфекції сажкових хвороб: насіння, на поверхні якого знаходяться теліоспори, а також ґрунт, в якому знаходяться теліоспори, що зберігають життєздатність до трьох років і більше, падалиця за умови сильного ураження хворобою попередньої культури, в деяких випадках теліоспори можуть переноситися з заражених ділянок паводковими водами.

Основний метод боротьби з сажковими хворобами – протруювання насіння. З метою визначення протруйника насіннєвий матеріал повинен пройти лабораторну експертизу на визначення патогенів. Більшість сучасних протруйників досить ефективно контролюють сажкові хвороби. Протруювання необхідно проводити високоякісними протруйниками, які рекомендовані «Державним реєстром   пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Проводити протруювання можливо як завчасно (за 2-3 тижні), так і безпосередньо перед сівбою в залежності від виявленого патогену.

Агротехнічні заходи боротьби:

  1. Вирощування стійких до хвороб сортів.
  2. Використання якісного насіння, не допускати засмічення його спорами сажок.
  3. Знезараження тари, сівалок та іншого інвентаря.
  4. Дотримання сівозміни (не можна сіяти пшеницю по зерновим колосовим культурам).
  5. Просторова ізоляція посівів.
  6. Якісний основний і післязбиральний обробіток ґрунту, що забезпечить своєчасне знищення падалиці, рослинних решток й бур’янів.

Всі роботи з обмеження чисельності шкідливих організмів необхідно проводити при перевищенні економічного порогу шкодочинності та лише дозволеними  препаратами згідно з «Державним реєстром пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». До роботи з пестицидами і агрохімікатами допускаються лише ті особи, які пройшли медогляд, навчання та мають Посвідчення на право роботи з пестицидами.  При роботі з засобами захисту рослин слід дотримуватись Державних санітарних правил та норм ДСанПіН 8.8.1.2.3.4-000-2001.